ІЗНХ

НАН України

	Українська
	Англійська
	Російська

Історія

Інститут загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського Національної Академії наук України - найстаріша в Україні академічна хімічна установа, один з найбільших центрів хімічної науки. З ряду актуальних фундаментальних та прикладних проблем сучасної фізико- неорганічної хімії та електрохімії, розроблених в Інституті, він відомий не тільки в нашій країні, а й за кордоном.
Інститут веде свою історію з 1918 року, коли перший президент Української академії наук (УАН) академік В.І. Вернадський заснував у Києві Хімічну лабораторію як самостійну наукову установу у складі Фізико-математичного відділення УАН і особисто керував її роботою (1918-1919 рр.). Під час його тривалих службових відряджень керівництво лабораторією покладалось на академіка УАН В.А. Кистякiвського. У 1920 р. Хімічну лабораторію очолив академік УАН В.О. Плотніков і у 1922 р. об'єднав її зі своєю науково-дослідною кафедрою хімії Народного Комісаріату Освіти (НКО) при Київському політехнічному інституті. У 1929 р. ці два підрозділи створили Науково-дослідний інститут хімії НКО, який у 1931 р. ввійшов до складу Академії наук УРСР як Інститут хімії АН УРСР. В 1945 р. Інститут був перейменований в Інститут загальної та неорганічної хімії АН УРСР, а в 1993 р. отримав ім'я свого основоположника Володимира Івановича Вернадського.
Академік АН УРСР В.О. Плотніков очолював Інститут до 1941 р. Під час війни в евакуації у м. Уфі об'єднаним Інститутом хімії тимчасово керували академіки АН УРСР В.П. Яворський (1941-1942 рр.) та А.І. Кіпріанов (1942-1945 рр.).
В повоєнні роки Інститут очолювали академіки АН УРСР А.В. Думанський (1946-1960 рр.), Ю.К. Делімарський (1960-1973 рр.), О.В. Городиський (1973-1992 рр.).
З 1992 року директором Інституту незмінно обирається академік НАН України С.В. Волков.
За роки існування Інститут сформувався як видатний науково-дослідний центр країни, став засновником багатьох нових наукових напрямів, родоначальником п'яти хімічних установ. Так, у 1939 р. на базі сектору органічної хімії Інституту було організовано Інститут органічної хімії АН УРСР (директор академік АН УРСР В.П. Яворський). У 1968 р. на основі секторів хімії води Інституту (академік АН УРСР Л.А. Кульський) і колоїдної хімії (академік АН УРСР Ф.Д. Овчаренко) створено Інститут колоїдної хімії та хімії води АН УРСР.
У 1977 р. на базі лабораторій та дослідного заводу Інституту в м. Одесі було утворено Фізико-хімічний інститут АН УРСР, який очолив академік АН УРСР А.В. Богатський, а в 1991 р. на основі Відділення сорбційних процесів був створений Інститут сорбції і проблем ендоекології НАН України. В 1994 р. відділення хімії іонних розплавів було реорганізовано у Міжвідомче відділення електрохімічної енергетики НАН України.
Наукові здобутки Інституту базуються на розкритті фундаментальних законів хімічних і електрохімічних трансформацій речовини й спрямовані на розв'язання актуальних для життєдіяльності держави хіміко-технологічних завдань. Так, серед глобальних наукових проблем, над вирішенням яких працював В.І. Вернадський у створеній Хімічній лабораторії, було встановлення закономірностей генезису мінералів, з'ясування ролі живих організмів у кругообігу хімічних елементів земної кори. Цими роботами започатковано основи біогеохімії, уявлень про біосферу та ноосферу. В Інституті даний напрям отримав якісно новий розвиток у біонеорганічній та біокоординаційній хімії (роботи наукових шкіл академіків АН УРСР К.Б. Яцимирського, Ф.Д. Овчаренка, А.В. Богатського, проф. Н.А. Костроміної та ін.). Такі наукові напрямки як хімія сполук кремнію й глинозему, кристалографія, хімія рідкісних елементів також засновані академіком В.І. Вернадським.
Одним із найважливіших напрямків роботи Інституту ще з 20-х років є дослідження в галузі фізичної хімії та електрохімії водних, неводних і розплавлених електролітів. Розвинені В.О. Плотніковим теорії електрохімічних процесів у неводних розчинах та уявлення про механізми електропровідності сумішей неелектролітів стали класичними, а зроблене в 1931 р. припущення про наявність “мікронейтрону” на 3 роки випередило гіпотезу Фермі про нейтрино. Роботи школи В.О. Плотнікова (Я.А. Фіалков, В.О. Ізбеков, Ю.К. Делімарський, О.К. Кудра) з проблем виділення цирконію, берилію, алюмінію та інших металів із неводних та розплавлених електролітів заклали підґрунтя порошкової металургії, що ввійшла до провідних галузей промисловості України у повоєнні роки.
Зареєстроване в 1975 р. відкриття явища переносу металу з катоду на анод при електролізі іонних розплавів, авторами якого є Ю.К. Делімарський та О.Г. Зарубицький, послужило основою для нової галузі промисловості піроелектрометалургії важких металів. Ю.К. Делімарський та О.Г. Зарубицький запропонували нові концепції активаційної та змішаної поляризації електроду та методи розрахунку дифузійних процесів в електрохімії.
Серед наукових здобутків цього циклу робіт слід відзначити встановлення електрохімічних рядів потенціалів металів у різних розплавах, що стало основою полярографії розплавлених солей (Ю.К. Делімарський), введення поняття граничної перенапруги (О.В. Городиський). встановлення іон-радикального механізму провідності ряду молекулярних розплавів (С.В. Волков), доведення кислотно - лужного механізму утворення електроактивних часток в розплавах і лімітуючої ролі цього механізму в стаціонарних і нестаціонарних електродних процесах (В.І. Шаповал), відкриття ефекту Єсіна - Маркова і створення теорії електропровідності систем розплавлених солей (Б.Ф. Марков).
Важливими досягненнями в галузі прикладної електрохімії є розробки технологій отримання особливо чистих металів і металоїдів реакційним електролізом із введенням депресантів; багатостадійний електроліз з рідкими біполярними електродами (Л.Х. Козін), електрохімічний синтез карбідів, боридів, силіцидів тугоплавких металів у розплавлених солях (В.І. Шаповал), використання псевдозріджених електродів для вилучення слідів кольорових і благородних металів в гідроелектрометалургії та гальванотехніці (Н.А. Шваб, К.О. Каздобін), створення електрохімічних перетворювачів енергії, літієвих акумуляторів з органічними електролітами, безметального акумулятора (О.В. Городиський, Г.Я. Колбасов, А.Т. Васько).
Дослідження будови рідких електропровідних та неелектролітних систем, започатковане роботами А.К. Бабко, сформувалося в окремий науковий напрям фізичну хімію координаційних сполук. Ці роботи були надзвичайно актуальними для багатьох галузей промисловості країни, що сприяло розробці загальної теорії гомогенних рівноваг (К.Б. Яцимирський, І.А. Шека), розвитку високотемпературної хімії іонних, молекулярних розплавів та газових систем (С.В. Волков, Б.Ф.Марков, В.Д. Присяжний).
Науковцями Інституту здійснено ряд розробок і оригінальних технологічних рішень, які мають світовий пріоритет та широке практичне використання. Так, у 1931 році з метою інтенсифікації процесів виплавки чавуну і сталі Інститутом вперше в СРСР запропоновано кисневе дуття (М.І. Мозговий, М.С. Фортунатов), що згодом отримало міжнародне визнання. У 1940 році в Інституті створено відповідну технологію і отримано перший в СРСР кілограм індію (Я.А. Фіалков, А.Т. Нижник, В.А. Циммергакл). В 1937-1967 рр. вперше виконано розробки з хімічного очищення промислових і стічних вод та консервації питної води (Л.А. Кульський).
В 1940 р. за державним замовленням розпочато систематичні дослідження в галузі аналітичної хімії та розроблено основи фізико-хімічного аналізу розчинів, створено нові каталітичні, хемолюмінесцентні, колориметричні методи аналізу, що одержали світове визнання (А.К. Бабко). Надалі в роботах школи К.Б. Яцимирського розроблено нові високочутливі методи дослідження координаційних сполук, встановлено зв'язок між спектральними характеристиками і будовою комплексів. Знайдено основні кінетичні закономірності швидкоплинних реакцій рідкісноземельних елементів з полідентатними лігандами та коливальних окисно-відновних реакцій, які каталізуються сполуками перехідних металів.
У 1947-1967 рр. в Інституті виконано значний обсяг робіт, спрямованих на вивчення ліофільності та електрохімічних властивостей дисперсних систем, що заклало основи відомої наукової школи в галузі колоїдної хімії (А.В. Думанський, Ф.Д. Овчаренко, О.Д. Куриленко).
Починаючи з 60-х років в Інституті розширено роботи в галузі неорганічної хімії, пов'язані із синтезом й дослідженням нових функціональних неорганічних матеріалів (В.П. Чалий, Я.Г. Горощенко, Н.А. Костроміна), розробкою прогресивних технологій переробки алюмінійвмісної сировини (В.С. Сажин), створенням сорбційних матеріалів та технологій (В.М. Бєляков).
До 1990 року на базі Інституту діяла Наукова рада АН СРСР (голова Ю.К. Делімарський), яка координувала всі дослідження Радянського Союзу з проблем фізичної хімії іонних розплавів і твердих електролітів, оскільки це відобразило основоположний внесок у розвиток цього напряму вчених Інституту - О.В. Городиського, С.В. Волкова, О.Г. Зарубицького, В.І. Шаповала, Б.Ф. Маркова, В.Д. Присяжного, Е.В.Панова та ін.
На даний час ІЗНХ ім. В.І. Вернадського НАН України здійснює та координує в Україні фундаментальні та прикладні дослідження у галузі неорганічної хімії та електрохімії.
Наукові роботи інституту виконуються в 12 відділах, координованих секторами та семінарами з неорганічної хімії, фізичної хімії та електрохімії.
Проблеми фізико- неорганічної та фізичної хімії опрацьовуються за такими основними напрямками як хімія координаційних сполук; високотемпературна хімія іонних, молекулярних розплавів, газових, плазмових середовищ; синтез нових неорганічних матеріалів із заданими властивостями; розробка основ ресурсозберігаючих технологій переробки мінеральної та техногенної сировини. В цих напрямках працюють відділи: фізико-неорганічної хімії (академік НАН України С.В. Волков), комплексних сполук (член-кореспондент НАН України В.І. Пехньо), хімії твердого тіла (академік НАН України А.Г. Білоус), мембранних і сорбційних матеріалів і процесів (член-кореспондент НАН України В.М. Бєляков), газофазного синтезу неорганічних сполук (Є.А. Мазуренко), хімічного та інформаційного аналізу (К.О. Каздобін).
Проблеми електрохімії опрацьовують відділи електрохімічного рафінування металів і металоїдів (Л.Х. Козін), високотемпературного електрохімічного синтезу, електрохімії розплавлених солей ім. Ю.К. Делімарського (Е.В. Панов), електрохімії та технології неорганічних матеріалів (член-кореспондент НАН України А.О. Омельчук), фотоелектрохімії та хімічних джерел струму ім. О.В. Городиського (Г.Я. Колбасов), електрохімії водних розчинів (В.С. Кублановський).
За роки діяльності Інституту дослідження учених відзначено багатьма державними та іменними преміями, медалями та нагородами, зокрема, Державною премією СРСР (1979 р.), Премією Ради Міністрів СРСР (1989 р.), Державними преміями УРСР у галузі науки і техніки (1969, 1986, 1988 рр.), Державними преміями України в галузі науки і техніки (1992, 1995 рр.), Преміями ім. Л.В. Писаржевського АН УРСР (1972, 1983 рр.), Премією ім. Л.А. Чугаєва АН СРСР (1976 р.), Премією ім. О.І. Бродського НАН України (2001 р.), Премією ім. Спаку Румунської АН (1975 р.), Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеню (2004 р.), Орденами княгині Ольги III ступеня (2003, 2004 р.), Орденом Дружби РФ (2006 р.), Орденом Честі Грузії (2006 р.), званнями “Заслужений діяч науки і техніки України”, “Заслужений хімік”, та ін.
У 1970 році Інститут удостоєно Почесної грамоти Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС, у 1981 році нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, у 2004 р. - Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України.
Науковцями Інституту опубліковано 126 монографій, які видані в Україні та за кордоном, понад 6200 статей, одержано понад 1450 авторських свідоцтв та патентів на винаходи, причому окремі розробки запатентовано в країнах СНД, Болгарії, США, Німеччині, Канаді, Франції, Великій Британії, Швеції, Фінляндії, Бразилії, ПАР. Починаючи з 1964 р. вийшло друком 25 тематичних збірників за основними науковими напрямами Інституту. В рамках проблемних рад НАН України проведено понад 70 наукових конференцій, з'їздів, сесій, у тому числі 15 міжнародного рівня, за участю відомих закордонних вчених. Щорічно проводяться наукові конференції молодих вчених Інституту.
З 1925 року видається “Український хімічний журнал”, створений шляхом об'єднання “Українського хемічного журналу” та наукового журналу “Записки Інституту хімії” ВУАН, що з 1934 р. базується в Інституті. Головними редакторами журналу були академік УАН К.А. Красуцький, професор І.А. Валяшко, академіки АН УРСР В.О. Плотніков, А.В. Думанський, Є.А. Шилов, А.К. Бабко, Ю.К. Делімарський, О.В. Городиський, в даний час академік НАН України С.В.Волков. Починаючи з 1967 до 1994 року журнал у повному обсязі перевидавався англійською мовою у видавництві “Alerton Press” (Нью-Йорк, США).
Зараз в Інституті працюють 253 співробітники, серед яких 89 науковців, у тому числі 2 академіка НАН України, 4 члени-кореспонденти НАН України, 18 докторів наук, 66 кандидатів наук, навчаються 26 аспірантів.
Інститут плідно співпрацює з багатьма вітчизняними та зарубіжними університетами, академічними установами, іншими науковими центрами та виробничими об'єднаннями. До пріоритетних напрямів співробітництва, зокрема, в рамках міжнародної наукової кооперації, входить: синтез, дослідження нових координаційних сполук та функціональних нанокомпозитів; розробка ресурсозберігаючих технологій для ефективної переробки металовмісних природних і техногенних речовин; розробка способів керування електрофізичними й фотоелектрохімічними параметрами композитних неорганічних і елементоорганічних систем тощо.
Основна практична мета наукових розробок Інституту - на базі фундаментальних досліджень в галузі фізико-неорганічної хімії та електрохімії, вивчення властивостей нових сполук та матеріалів - створення високоефективних, екологічно безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих “раціональних” технологій із включенням у виробничий процес вторинної сировини, зменшенням техногенного впливу на довкілля, як це заповів “хрещений батько” Інституту геніальний мислитель Володимир Іванович Вернадський.

Yokohama ??? ????? Japan. | история кварца - исскуственный мрамор